(за матеріалами великого соціологічного опитування грудня 2018 року)

Завдяки нагоді президентської виборчої кампанії всеукраїнське соціологічне опитування, проведене в рамках дослідження теми деліберації, було вельми масштабним,  а тому точним, із стійким результатом, достатньою наповнюваністю груп аналізу та гарною репрезентативністю – не лише для України в цілому, але і для її макрозон, і для областей.

Таблиці із результатами опитування у вигляді стандартних двомірних розподілів із іншими питаннями опитування, що дають кореляцію, приводяться у додатку (див. додаток).  Сухі цифри відсотків потребують мінімального коментаря, який і спробуємо дати. Почнемо з запитання, котре було покликано дати у першому наближенні уявлення про те, як громадяни України бачать норму деліберативного впливу на рішення влади:

Розподіл відповідей на перше запитання:

«Як по-вашому, хто повинен, насамперед, вирішальним чином впливати на рішення влади в центрі та на місцях?»

Усі опитані
Усі бажаючі громадяни 26,8
Усі громадяни, котрих стосується рішення 25,8
Спеціалісти, експерти з цього питання 31,5
Рішення влади мають обговорювати і ухвалювати державні управлінці та депутати 15,9

Отже, уже базовий, простий, тобто одномірний, без поглибленого аналізу, результат відповіді на запитання є вельми плідним у сенсі інформативності щодо стану українського суспільства, його відкритості укоріненню і поступу деліберативних практик. Констатуємо: діагноз громадянського суспільства і прогноз, уцілому, сприятливі.

Поділ маємо виразний і контрастний: половина громадян України вважає, що загал може, має і здатний впливати на рішення влади, а інша половина схильна делегувати право вирішувати. Маємо базовий рамковий розподіл суспільства, який може стати і, дуже ймовірно, стане основою для суттєвої, ідеолого- та політутворюючої суспільної відмінності. Не виключено – навіть вирішальної на якомусь із етапів політичної історії України.

У суспільстві домінує уявлення, що вирішальним чином на рішення влади мають впливати громадяни країни.

Так думають трохи більше половини наших співвітчизників. Ця половина, у свою чергу, теж ділиться майже порівну між ¼ українців, котрі обстоюють необхідність загальної участі у владних рішеннях, і ¼, котра схильна схилятися до необхідності участі лише тих, кого владні рішення стосуються. Цій більш ніж ½ протистоїть більш ніж втричі менш вагомий  протилежний полюс заданого нами ціннісно-ідеологічного виміру: майже 1/6 етатистськи (чи, якщо послуговуватися англо-американським дослідницьким сленгом, стейтистськи) орієнтованих наших співгромадян віддає рішення в руки представників влади. Між цими полюсами маємо третій вагомий фрагмент – трохи менше 1/3 наших співгромадян, котрі  віддають вирішальний голос у рішенні публічних проблем фахівцям та експертам.

Принагідно варто зазначити, що окремого і уважного вивчення заслуговує дослідження мережевого зв’язку результатів цього нашого виміру із соціологічними замірами пучка близьких, хоч і не безпосередньо з ним пов’язаних параметрів. Приміром, згідно даних соцопитування Фонду «Демократичні ініціативи» та Центру інформації про права людини, проведеного у липні 2018 р., 45% українців згодні терпіти певні матеріальні утруднення заради особистої свободи і гарантій дотримання громадянських прав, і лише 23% готові поступитися частиною своїх прав та свобод державі в обмін на добробут.[1]

Тепер подивимося, хто з наших співвітчизників більше схиляється до тих чи інших поглядів. Для цього прокоментуємо «двомірки», представлені у додатку.

Почнемо із демографії. Очікувано спостерігаємо несильні, але однозначні кореляції за віком – чим молодше опитані, тим більше вони схиляються до радикально-демократичної вирішальної участі усіх бажаючих у рішеннях влади (порядок цифр – 25,5%, 27%, 29% від старшої вікової групи через середню до молодшої). А чим старші – тим більше сподіваються на представників держави. Зазначимо, що це типово для другого наближення соціологічного аналізу: «четвертинки» громадян України, котрі вважають усіх чи лише зацікавлених громадян правомочними вирішальним чином впливати на рішення влади – все ж, за загальних деліберативних орієнтацій, досить різні, і при цьому виразним «полюсом», протилежним етатиській 1/6, є ¼, орієнтована на всезагальну вирішальну участь.

А от  таблиця розподілу за статтю включена для ілюстрації того факту, що з цього питання, як і з переважної більшості інших (однак, не усіх), кореляція за статтю відсутня. Чого не скажеш про кореляцію за типом населеного пункту: чим він більший, тим питома вага прихильників всезагального вирішального впливу на суспільні рішення вища, а на селі, навпаки, найвища питома вага тих, хто сподівається на державу (що не дивно, зокрема, з огляду на те, що село відчутно «старше») та, з іншого боку, вважає, що вирішувати мають ті, кого рішення стосується; нарешті, у райцентрах найбільш покладаються на фахівців та експертів – для правильного розуміння цього та інших подібних фактів потрібно зауважити, що основна маса населення райцентрів в Україні – це мешканці середніх і великих промислових міст Сходу-Півдня та Донбасу, де є пару, як відомо, райцентрів і під мільйон мешканців.

Макрозонування України дає гарну картинку – зауважимо, приміром, пік орієнтацій на загальну участь у рішеннях у Центрі-Півночі чи ухил у бік довіри спеціалістам на Сході-Півдні:

Усі опитані Захід Центр-Північ Південь-Схід Донбас
Усі бажаючі громадяни 26,8 24,2 30,2 24,8 25,3
Усі громадяни, котрих стосується рішення 25,8 28,9 25,7 22,8 29,2
Спеціалісти, експерти з цього питання 31,5 30,3 27,6 37,2 32,9
Рішення влади мають обговорювати і ухвалювати державні управлінці та депутати 15,9 16,6 16,5 15,2 12,6

Огляд особливостей, викликаний матеріальним станом та відповідним розшаруванням респондентів (питання про матеріально-фінансову впевненість, про зміни у житті протягом останнього року тощо) демонструють таку тенденцію: «полюсні» орієнтації по виділеній осі (вирішувати мають усі/вирішувати мають держуправлінці і депутати) мають більше схильності поділяти теж полюсні соціальні верстви – самі бідні і відносно найбагатші, найбільш впевнені і найневпевненіші тощо.

Сприйняття влади у грудні 2018 р. очікувано найліпше (звісно, лише відносно) у делегуючих рішення держагентам, а от ще критичніше, ніж у решти – у вважаючих, що вирішувати мають причетні. Натомість, рівень радикальності очікувано максимальний у прихильників всезагальних рішень; при цьому вони виразно більше середнього орієнтовані на революційні дії. Натомість, у прихильників рішень причетних – акцент на докорінні швидкі зміни. І, звісно, ті, хто орієнтовані на рішення держуправлінців, є найобережнішими та найпоміркованішими – кореляції у приведеній   нижче таблиці розподілу класичного тесту на радикальність промовисті:

«Який варіант розвитку ситуації в Україні ви вважаєте найбільш прийнятним?»

Усі бажаючі Кого стосується Спеціалісти Держуправлінці
Потрібна повна революційна зміна влади 27,2 21,1 21,9 17,1
Потрібні докорінні зміни через швидкі і рішучі дії 39,6 42,1 39,4 37,2
Потрібні серйозні зміни, але шляхом поступових дій 25,6 29,5 32,6 33,8
Потрібні лише деякі зміни 7,6 7,3 6,2 12,0

Ще більш виразну картину дає відповідь на питання щодо готовності взяти участь у протестах у разі фальсифікації президентських виборів: маємо спадання від 1/3 у орієнтованих на загальну участь у рішеннях до ¼ чи навіть менше у орієнтованих на рішення експертів чи держуправлінців (точні %% 32,7/31,5/23,1/24,9 відповідно); а позиція «ні, я проти масових протестів» має протилежну динаміку: %% 22,6/22,8/29,8/32,9. Цікавий результат дає і питання про бажаний напрямок розвитку: у збереження «статус-кво» найбільше прихильників, природно, серед орієнтованих на рішення державою суспільних проблем. У той час як за рішучі зміни у країні висловилися, насамперед, симпатики усезагальних рішень чи рішень фахівців – по 2/3, хоча бажаний механізм таких змін в їхній уяві не є тотожним.

Щодо цінностей у вузькому сенсі цього поняття, то фіксуємо відсутність кореляції щодо одних при деяких розбіжностях у інших.  Можна говорити про одностайність щодо вимог справедливості і рівності перед законом. Близькі (різниця 1-2%) параметри підтримки безпеки, добробуту, духовності, солідарності. За рештою цінностей різниця більш відчутна: група «вирішувати мають усі бажаючі громадяни» має відносно вищі  показники патріотизму і нижчу за інших підтримку цінності професіоналізму (що не дивно), а також перша у підтримці першочерговості прав людини; дзеркальні до них у цьому сенсі прихильники делегування рішень експертам – найменш патріотичні і найбільш шануючі фахівців, а крім того, відчутно більше за інших орієнтовані на стабільність; група «вирішують ті, кого стосується» більше інших орієнтована на свободу і менше – на стабільність; нарешті, орієнтовані на рішення держуправлінців – відносний лідер у шануванні цінності порядку і відносний аутсайдер щодо цінностей прав людини та свободи.

Власне ідеологічні розподіли у  класичному тривимірному восьмисегментному ідеологічному просторі відображені у таблиці (див. додаток) і мають непросту конфігурацію. А от відповіді на питання про найголовнішу із орієнтацій, що задають цей простір трьома бінарними осями ціннісних альтернативних орієнтацій (Європа-Росія, Демократія-Авторитаризм, Ринок-Соцзахист), мають виразну ілюстративність – кореляції тут незначні, проте однозначні:

«А яка із перерахованих у попередньому питанні орієнтацій є для вас найголовнішою?»

Усі бажаючі Кого стосується Спеціалісти Держуправлінці
Орієнтація на Росію 6,6 6,2 6,0 5,7
Орієнтація на Європу 32,3 30,1 28,9 28,5
Соціальна захищеність 30,0 30,6 31,4 32,0
Вільний ринок 15,9 17,9 18,5 17,8
Демократія 8,5 8,4 8,4 6,9
Влада «твердої руки» 6,7 6,8 6,8 9,2

Спеціальні питання для поглибленого зондування рівня авторитарності-демократичності  підтверджують тенденцію:  приміром, у тій половині опитаних, котрі за вирішальну участь громадян в ухваленні рішень влади, виступають за посилення ролі парламенту в управлінні країною і розвиток багатопартійності 35%, а у тій половині, котра за вирішальну роль фахівців чи урядовців – 28,5%; і, навпаки, подальше зосередження влади президента – господаря країни підтримують 30-33% і 36-41% відповідно.

Поділ на ці «половинки» України прослідковується і щодо іншої координати ідеологічного простору – геополітичної: перша, «демократична», дещо більш орієнтована на власне європейський шлях – шлях наших західних сусідів: 35-36,5% проти 33% у другої, експертно-стейтистських орієнтацій, у котрої, навпаки, виразно сильніша схильність до пошуку Україною власного, неповторного шляху у світі: 48-51% проти 43-44% у першої половини. Залишається додати, що усі виділені згідно відповідей на аналізоване питання групи виборців однаково схвально, на рівні 65-67% підтримки проти 22-24% заперечення, ставляться до вступу до ЄС. А от до НАТО спостерігаємо лінійне падіння підтримки від прихильників вирішального залучення усіх до любителів державних рішень  – від 52% до 47%, противників вступу по 35% в усіх групах, крім першої, котра за вирішальну участь усіх – тут їх менше, 30,7%.

Є різниця між виділеними на основі питання про оптимального суб’єкта владних рішень групами і у ставленні до війни на Донбасі. Серед тих, хто за всезагальні рішення, найбільше прихильників миру через  переможну війну,  серед прихильників рішень держуправлінців – прихильників досягнення миру через поступки на умовах Росії та капітуляцію, а інші дві групи ведуть перед у питомій вазі тих, хто за замороження конфлікту та/чи відділення окупованих територій. У питанні щодо бажаних подальших стосунків із Росією кидається в очі різновекторна, політико-ідеологічно диференційована природа групи «демократи за визначальну роль усіх громадян у ухваленні рішень влади»: у ній більше відсоток як тих, хто за розвиток стосунків із РФ, але – на відміну від трьох інших груп – домінує протилежна вимога: розірвати із Росією будь-які стосунки. Решта три групи однаково мають своєю сильнішою орієнтацією залишення рівня торгівлі та відносин із РФ на мінімально можливому рівні.

Суттєвим якісним ціннісно-ідеологічним виміром є правосвідомість та законослухняність. Стандартне питання щодо правосвідомості демонструє не лише цілком європейський її рівень в Україні, але і факт її оберненопропорційної залежності від рівня активності та протестності:

 „Чи згодні Ви з тим, що для наведення порядку  та забезпечення відповідальності чиновників і великих бізнесменів перед громадянами, у необхідних випадках можна не зважати на норми закону?”

Усі бажаючі Кого стосується Спеціалісти Держуправлінці
Погоджуюсь, це буде дієво 28,5 24,0 21,8 18,1
Не погоджуюсь, бо дотримання правових і демократичних процедур є обов’язковим 54,7 58,6 63,6 64,0
Важко сказати 16,8 17,4 14,6 17,9

А от із етатизмом залежність прямопропорційна – наступна таблиця демонструє, як в Україні справи з ним, а також із потенційним лібералізмом і потенційним нігілізмом, анархізмом та потенційним нігілістським антидержавним вибуховим матеріалом (котрий є – ні багато ні мало – відносно переважаючою орієнтацією у першої, орієнтований на вирішальний голос громадян, половини опитаних, а особливо ж у чверті виборців, котрі за вирішальне слово усього загалу):

 «На вашу думку, функції держави по регулюванню і організації вашого життя мають посилюватися чи послаблюватися?»

Усі бажаючі Кого стосується Спеціалісти Держуправлінці
Держава має навести у суспільстві порядок – чим більше контролю, тим краще 33,9 34,8 38,1 48,1
Держави у нашому житті має бути поменше – дуже вже вона ускладнює наше життя 25,9 29,8 25,4 20,9
Наша держава – паразит, ворожий людям, її мета – пограбувати нас і примусити безкоштовно працювати на олігархів 40,2 35,4 36,5 31,0

Друге запитання, задане у опитуванні, було просте, і результати виявилися ще більш наочними: «Чи хотіли б Ви особисто брати участь у роботі громадських організацій та обговоренні суспільно важливих питань?»

Усі опитані
Так 33,7
Ні 66,3

Тобто суспільство поділилося чітко: 1/3 : 2/3, або 1:2.

Третина – потенційно активна і відкрита для засвоєння нормативів деліберації, а дві третини – ні. Окремо варто зазначити, що такі великі суспільні кластери тяжіють до середньостатистичних параметрів, і тому різниця у декілька відсотків тут – це велика відмінність.

І різниця між цими частинами суспільства проста та зрозуміла (див.додаток, питання 2). Існує думка, що громадська активність і обговорення суспільно важливих проблем – швидше прерогатива пенсіонерів. Але ні – опитування фіксує чітку і значну лінійну кореляцію на користь молоді, там бажають участі, громадянської активності та деліберації 37%, а серед тих, кому 50+ лише 29%. За типом населеного пункту особливої кореляції немає, проте мешканці райцентрів дещо потенційно активніші. Не спостерігається і гендерна різниця: перевага чоловіків – майже у межах похибки опитування, та і вона, либонь, спричинена тим, що жінок у старших вікових категоріях відчутно більше. Територіально найбільш потенційно активні мешканці Центру-Півночі і чомусь також і Донбасу, найменш – орієнтовані, як ми знаємо, на рішення фахівців – жителі Півдня-Сходу. Якщо брати матеріальний стан, то активна третина дещо благополучніша за пасивні 2/3, але питома вага самих бідних, можна сказати, нужденних, у обох виділених групах однакова – 22%.

Активна третина суспільства дещо більш тривожна – у грудні 2018 р. аж третина від цієї третини вважала ситуацію у країні катастрофічною та вибухонебезпечною (серед тих, хто не прагне громадянської активності та деліберації, таких було 30%, що теж, звісно, аномально); вона більш контрастно ставилася до тодішньої влади – трохи вища підтримка та трохи вище агресивне відторгнення, що природно – йдеться ж про активну третину. Тому вона відчутно більш революційна і, відповідно, менш поміркована і задоволена:

 «Який варіант розвитку ситуації в Україні ви вважаєте найбільш прийнятним?»

так ні
Потрібна повна революційна зміна влади 25,3 20,9
Потрібні докорінні зміни через швидкі і рішучі дії 40,9 39,2
Потрібні серйозні зміни, але шляхом поступових дій 26,9 31,7
Потрібні лише деякі зміни 6,9 8,2

А ще вона помітно більш прогресистська:

«Як на вашу думку, що для України було б краще

так ні
Країні потрібні рішучі зміни 70,1 62,2
Нехай усе залишається як є, аби не гірше 9,8 13,0
Краще повернути все назад, як було раніше 11,3 13,6
Важко відповісти 8,8 11,2

А її активність та небайдужість – це, в першу чергу, протестність: уразі фальсифікації президентських виборів збиралися особисто вийти на протести вдвічі більше тих, хто прагне участі у громадянській активності та деліберації:  41% порівняно із 21% серед решти 2/3 українських громадян!

Власне ціннісні орієнтації дають нам чітку картинку: підтримка обома виділеними цим питанням частинами суспільства більшості цінностей приблизно однакова, і навіть деяке переважання орієнтацій на рівність перед законом у активної третини і на безпеку у пасивних двох третин не є принциповим. Але у тих, хто схильний до публічної активності та обговорення, набагато вищий рівень орієнтацій на цінності патріотизму, свободи та прав людини, а у решти – на добробут та стабільність.

Активна частина суспільства помітно більш проєвропейська, більш демократична, але трохи менш проринкова. І патріотизм, і європейськість підтверджуються самоідентифікацією:  у активної частини вона трохи вища як із спільнотою незалежної України, так і європейською спільнотою. До того ж, активна третина більше за решту схильна до вибору історичного шляху своїх європейських сусідів (38% проти 32% у решти), і менше – до пошуку свого неповторного власного шляху (43% проти 48% у решти). Відповідно до притаманних їй більш виразних проєвропейських інтенцій, активна третина впевненіше обирає вступ до ЄС (70% проти 63% у пасивних 2/3 громадян) та НАТО (55% проти 46,5%).

Пасивні 2/3 авторитарніші: серед них кількість тих, хто виступає за подальше зосередження влади в руках президента як господаря країни, перевищує відсоток прихильників посилення ролі парламенту та багатопартійності у співвідношенні 36% до 30,5%; у пасивної третини картина протилежна: 31,5% до 35%. Пасивні 2/3 законослухняніші і правосвідоміші: серед них безумовне дотримання правових процедур обстоює 61% порівняно із 58% від числа активної третини наших співгромадян; серед останніх  набагато більше тих, котрі вірять в дієвість прямих дій та принципу «мета виправдовує засоби, зокрема, і порушення закону» – їх тут 28% проти 21% серед решти. Відповідною є і різниця у сприйнятті своєї держави: попри увесь патріотизм, етатистів-консерваторів  серед них менше (34,5% проти 39,5% серед решти 2/3), а лібералів, котрі за обмеження присутності держави у житті, і людей, ворожих до української держави як такої – трохи більше (27% :25% та 38% :35,5% відповідно).

Патріотизм знаходить прояв у іншому – непримиренності щодо Росії у війні на Донбасі. Мир через військову перемогу обстоюють 40% із активної меншості і 30% із пасивної більшості, а прихильники миру на умовах Росії, навпаки, співвідносилися у грудні 2018 р. як 13% до 18%.

Втім, як і найдемократичніша чверть, виділена на підставі першого запитання, активна третина, виділена на підставі другого, є активнішою на  обох своїх категоричних полюсах: тут більше і прихильників розвитку відносин із Росією (16% до 14% серед решти), і повного з ними розриву (34% проти 30% серед решти).

Нарешті, і у електоральному плані активна третина активніша: і ходить на вибори більше, і визначається із вибором упевненіше, і краще – на її думку – представлена політиками і політичними силами, і підтримує основні партії активніше – пасивні 2/3 інтенсивніше підтримують лише екс-регіоналів.

Розібравши відповіді на обидва цільових для теми нашого дослідження запитання опитування, перейдемо до аналізу їхнього взаємного співвідношення. Це дозволить прослідкувати кореляції між ними, оцінити стійкість  виявлених орієнтацій і розтягнути їх у багатокомпонентний спектр (що на професійному сленгу політтехнологів називається «гармошкою») .

Що показує перетин двох наших питань (див. додаток)?

По-перше, кореляція між відповідями є, і вона потужна. Серед тієї третини, котра прагне публічної активності та деліберації, більш ніж 2/3 (69%) є прихильниками вирішального впливу громадян (усіх чи лише зацікавлених) на владні рішення,  тоді як серед решти таких лише 23%. Або так: до складу цієї активної третини, що націлена на участь у ГО та обговоренні суспільно важливих тем, і тому цікавить нас як цільова група, увійшла майже ½ тих, хто підтримує вирішальний голос усіх громадян, 2/5 тих, хто орієнтований на вирішальне слово тих, кого стосується владне рішення, менше ¼ тих, хто покладається на рішення фахівців та експертів, та менше 1/5 тих, хто визнає вирішальне слово законодавців та державних менеджерів.

По-друге, спробуємо розгорнути спектр: від активного і більш послідовно відкритого до деліберації сегменту суспільства до найпасивнішого і найзакритішого, у %% до усіх респондентів. Ці полярні сегменти важитимуть 23,1% та 12,9% відповідно. Весь спектр:

23,1% наших співгромадян мають бажання брати участь у роботі ГО та обговоренні суспільно важливих проблем, і при цьому орієнтовані на вирішальну роль громадян (усіх чи причетних) в ухваленні владних рішень; це найперша цільова група для втілення деліберативних практик; вона несподівано велика – майже чверть українців!

10,6% – це ті, хто має бажання брати участь у публічному обговоренні суспільно важливих проблем, проте вважає, що вирішальний вплив на владні рішення мають чинити все ж таки фахівці та експерти (7,5%) чи держуправлінці (3,1%);

29,4% наших співгромадян не хочуть брати участь ні у ГО, ні у публічних обговореннях суспільно важливих питань, проте, взагалі кажучи, підтримують вирішальний вплив на рішення громадян – усіх (14%) чи тих, кого ті рішення стосуються (15,4%); цей суспільний кластер відкритий для прищеплення деліберації чи не краще, ніж попередній;

Нарешті, 36,9% опитаних для деліберації закриті; у тому числі 12,9% жорстко орієнтовані на неучасть у публічних обговорюваннях та на делегування рішень державі; інші 24%, які, за своєї пасивності і несхильності до обговорення суспільно важливих проблем, делегують рішення фахівцям та експертам, можливо, «м’якіші» – усе ж рішення для цих останніх можуть потребувати раціонального обґрунтування.

Отже, підсумкове загальне співвідношення по осі «відкритість/закритість до деліберації: відкриті/можливі/закриті» 23% – 40% (10,5% + 29,5%) – 37%. Вельми перспективно для України, особливо ж з огляду на молодість, прогресивність і активність авангардної майже чверті українців.

 

[1] Понад 40% українців готові терпіти матеріальні негаразди заради особистої свободи. Презентація результатів загальнонаціонального опитування, проведеного   Центром інформації про права людини і Фондом «Демократичні ініціативи» ім.Ілька Кучеріва за підтримки Програми розвитку ООН в Україні з 11 по 24 липня 2018 р. – Електронний ресурс: https://interfax.com.ua/news/political/552159.html